?

Log in

lorna_riva

Recent Entries

Journal Info

Name
lorna_riva

View

June 20th, 2011

2.3. ПЄСИ Л. ПОДЕРВЯНСЬКОГО ЯК САТИРА НА ВІТЧИЗНЯНІ РЕАЛІЇ

Важко переоцінити вплив Л. Подервянського на сучасну творчість. Його п’єси відомі всім прошаркам населення. Цитати з текстів передаються з уст в уста вже більш як 12 років. Це класика жанру, «естетичний нонконформізм», як висловився Я. Голобородько. Нова картина старих ідей плюс дотепне використання нецензурної лексики породило цілком оригінальне бачення як сучасних, так і класичних сюжетів: Шекспір, Лермонтов. Ніцше, Гете – ось далеко не повний перелік. А є ще величезна кількість казкових та історичних персон: Буратіно, Данко, Гамлет, Жан Маре, принцеса Діана, Заратустра, Фауст. Сталін, Малінков, Каганович, Дон Жуан, Сіндбад Павлік Морозов, король Лір, Макаренко, Мічурін –                             Л. Подерв’янський охопив і переосмислив у своїй творчості практично все історично-культурне тло. І сам став класичним драматургом, творче натхнення з якого черпало і черпає не одне покоління митців української літератури. Як пише критик Я. Голобородько «…до нього з різних мотивацій (мотивів, причин, обставин) тими чи іншими гранями долучилися практично всі, хто перебуває в фокусі літературної уваги» [18; 140].

Л. Подерв’янський став ілюстратором кінця імперії, як в свою чергу Ільф та Петров висміяли її зародження. Хоча у багатьох критиків виник спротив, що виливається у не зовсім лояльні рецензії творчості драматурга, в першу чергу, з огляду на лексичний рівень тексту, але, слід зазначити, що проблема розуміння власне у тому і полягає – адже, якщо копнути глибше, до ідейного та смислового рівня, такого висновку зробити не можна. Л. Подерв’янський всього лише відобразив (!) соціальне тло радянської та ранньої пострадянської номенклатури. В той період часто відверто графоманські тексти ховалися під мішурою пафосних слів. у випадку Л. Подерв’янського маємо протилежний ефект – за брутальним стилем викладу ховаються надзвичайно тонкі іронічні зауваження, засновані на фольклорних, класичних та історичних джерелах.

Таке негативне ставлення до «мату» зародилось не в архаїчний період, адже колись більшість «матів» були цілком прийнятними заклинаннями чи побажаннями. Спротив виник тоді, коли соціум почав займати все більше позицій відносно автентичних традицій; коли слову (чи словосполученню) поступово надавалось негативне значення, первісне ж випадково (чи зумисне) забувалось. Звідси, частково, негативне сприйняття такої лексики. Як пише М. Гайдеґґер: «Де щось ламається, там з’являється злам, збиток, шкода. Завдати чомусь (йдеться про семантику слова – прим. Наша) шкоди означає: його чогось позбавити, щось йому відібрати /…/. Там, де бракує слова, там немає й речі. лиш слово надає речі буття» [15; 187]. Ідейно-тематична спрямованість надзвичайно розмаїта, хоча основними є все-таки соціум, його структура, історія, побут і фольклор.

Уже перша п’єса в першому повному зібранні творчого доробку  драматурга Л. Подерв’янського, «Множення в умі або Плинність часу», яка має назву «Герой нашого часу» є стьобом з імперського минулого і її ідеології (за однойменним твором М. Лермонтова). Це пародія на радянські «внєуставниє отношенія», типова картина армійсько-зеківських відносин, що засвідчуються типовими кліше: «Савка. Вчити вас, синків, треба. Ні…я ще служби не пойняли!» [71; 6].

Важливою складовою гумору Л. Подерв’янського є також національне питання, яке реалізується через постаті дійових осіб - росіян, євреїв та представників східних народів. Драма «Герой нашого часу» не є винятком. Там присутній персонаж на ім’я Соломон «жидок», як його називають інші персонажі, в другій частині – Хабібулін «кунак і учень Савки», а також Єгорка Іванов «геолог і дурний кацап» [71; 16]. Крім суржику                        Л. Подерв’янський в гумористичних цілях застосовує також і символіку образів, які пояснюються ще у ремарках:  «Савка, герой нашого часу»,  «Соломон, молодий і наглий жид», «Васіліса Єгоровна, женщіна мужской мєчти», «Митродора Пилипівна, вже пожила, але гарна курва», «Анжела, Жанна і Вероніка, б…виті дівчата». Іронічне використання соціально визначених кліше створює неповторну картину буття, цілий мікросвіт, гротескний і життєподібний водночас.

Друга драма, що має назву «Пацавата історія» є п’єсою-стьобом з шекспірівської п’єси «Ромео і Джульєтта». Хоча, це історія кохання, але трагічною вона стає із-за соціальних непорозумінь двох сімейств. Вона представляє типовий радянський колорит. Написана в віршах, що ще більше увиразнює картину тогочасного життя «мистецтва в законі», мистецтва, що існувало виключно завдяки конформізму. Як завжди, Л. Подерв’янський ставить національне питання, зокрема в номінальному аспекті: «Клім Маісєєвич Кац, головний режисьор народного театра імені Залупа Хуйбєрдиєва», «Лариса Сідоровна Сало», «Люба Неїжмасло», «Гриша Нєпєйвода» [71; 23]. Іронізм підтверджується також і мовною складовою – піднесено високий текст і «низькі» проблеми, крім того, використання суржику: «Гнат Пилипович Рак (нєвозмутімо пояснює). Ми образ видєляєм главний, / Характер героїні славний. / По-мойму, будєт заї...сь! / Клім Моісеєвич Кац. Ви в страшні дєбрі забралісь. / А вийдєт с етого х...ня. / Орфей в нас  хто? / Гнат Пилипович Рак. Канєчно, я. / Клім Моісеєвич Кац. Ну, ладно, щас в п... ідіть. / Глядіть, мєня не подведіть, / Бо нам усім тада п...ц. / Всі (хором). Клім Моісеєвич, какой Ви молодєц!» [71; 27-28]. Кульмінацію (вибух) пояснює Голос Диктора, який втілює типове для радянської ідеології епохи перебудови трактування усіх без винятку суспільних подій «дєлом рук мафії». Отже, в даному тексті ідейним підґрунтям є соціальна складова.

Назва драми «Кацапи» (присвячується національному питанню)» говорить сама за себе. Це пародія на жителів як представників іншої національності, так і на агресивно налаштованих співвітчизників. Образи Владіміра, Надєжди, Ємєльяна та Валєнтіна є класичним втіленням великоруського шовінізму, агресивного та ксенофобського; крім того, репліки витримані в типовій московській вимові (т.зв. «акання»): «Владімір. Нічєво, пацаньонок-то баєвой растьот» [71; 37], «Надєжда. Ти что, друг сітний, с луни, штоль, свалілся, щас дєвочєк-то нє бєрьом» [71; 36]. Іронією наповнені і репліки українофілів Гриши, Миши, Толі та Опанаса: «Толя. Папа, а на том бєрєгу наші? Опанас (зловісно). Там кацапи» [71; 44]. Показовим є символічне зіткнення росіян та українців на березі моря (за всіма ознаками, це Крим), яке кожна з національностей вважає своїм. Формальне вираження діалогу є знаковим і демонструє глибоку заангажованість і свідомий ментальний антагонізм: «Миша. О, диви, кацапи! Гриша (з московським акцентом)  Как пагодка в Масквє? /…/ Надєжда. Жлоби праклятиє, я вас нєнавіжу, я б вас всєх расстрєляла! Опанас (п... Надєжду). Мовчи, курва, када мужчіни разговарівают!» [71; 45]. Знаково, що націоналісти ненавидять росіян, але розмовляють суржиком. Л. Подерв’янський використовує прийом художнього паралелізму. Природа в драмі суголосна з розвитком подій: «Дія перша. На морі штиль» [71; 36]; «Дія третя. На морі приємно штормить» [71; 40]; «Дія п’ята.  На морі здіймається шторм» [71; 44]. Текст переповнений пародійними елементами на тему російсько-українських відносин.

Попри назву, текст «Мєсто встрєчі ізмініть ніззя, б..!»  не має нічого спільного з однойменним серіалом, з В. Висоцьким у головній ролі. Натомість, «плеяда» акторів зібрана з  соціальноправильних  совкових казок, але з невеличкою поправкою: «Незнайка – супермен-вікінг, Гурвиник – антисеміт, Карандаш – художник-кічмен, Самодєлкін – матрос торговельного флота, Петрушка – мовчазний карлік в кепці, Буратіно – просто поц, Мальвіна – дєвушка з голубою волоснею, Сінєглазка – алкоголічєская падорва, Красна Шапочка – красіва, лінива, егоїстична і дурна б..., Артемон – чорний собака, Мнацаканов – привид у телевізорі» [71; 49]. У взаємовідносинах цих персонажів демонструється саркастичне зображення тогочасних «квартирних» зібрань. Це були конспіративні зустрічі ідейних побратимів, переважно націоналістичного спрямування, які, переважно, відбувались на квартирі одного з учасників. З часом, більшість таких зустрічей стали приводом для випивки.

Саме з цього і стібається   Л. Подерв’янський, демонструючи безмежну розпусту: «Буратіно. А шо, Мальвіна, даси п...ся? Мальвіна (ображено). ...шо ето значіт? Шо, у тєбя жени для етого нєт?» [71; 52]. Також тут присутня і тема антисемітства: «Гурвиник. (зніма з стіни гіпсового пірата). Жид? Шо мовчиш? /…/ Шо, жалко жида? Може, ти тоже жид?» [71; 59]. Отже, основною темою драми «Мєсто встрєчі ізмініть ніззя, б...дь!» є соціальні взаємовідносини людей, які втрачені для суспільства з причини повної атрофації культурних цінностей.

Наступна п’єса «Цікаві досліди» є фрагментом з шкільного уроку біології, який репрезентує дещо набагато глибше – а саме, провідну в СРСР теорію походження світу – дарвінську. Вже у ремарках вказується на гротескову безглуздість цієї ідеї. Хоча Дарвін не є персонажем п’єси, він опосередковано здійснює вплив: «... Над тваринним куточком висить макет роздавленої жаби. Вінчає обстановочку портрет Дарвіна. Дарвін на портреті показує руками на брудну обізяну. З рота в Дарвіна вилазить напис: «Бога - нема» [71; 60]. Знаковими є також і персонажі драми, вони демонструють рівень радянської освітньої системи, це вчителі Зоя Жорівна і Мирон Опанасович: «Чергове заняття по вивченню життя жаби у світі атеїстичного сприйняття дійсності. Кінцева мета – на прикладі жаби доказати, що Бога - нема» [71; 60]. Л. Подерв’янський фактично не змінює історичних фактів, увиразнюючи певні моменти, тим самим доводячи  сміховинність такого роду уроків.

Автор акцентує увагу на проблемі звірячого нищення природи в радянські часи, результатом якого є зміна ландшафтів, мікроклімату, нищення цілих біологічних ланцюгів. Драматург розкриває ситуацію загальновідомими фразами, адже вони вже самі по собі є демонстративними: «Мирон Опанасович. Їжачок, діти, - це ворог народного господарства. Живиться він народними відходами /…/. Один їжачок за одну ніч з’їдає стільки народного добра, скільки важить сам. Тому їжачків треба знищувать» [71; 69]. Або: «Зоя Жорівна… Бога нема, а є природа. Природу треба мінять і знищувать все, що в ній непотрібно» [71; 70]. У формі класичного шкільного уроку (актуалізація опорних знань, мотивація навчальної діяльності, узагальнення і систематизація вивченого) автор уміло показав ще один соціальний елемент радянської «машини» - освітній.

«Позалогічна» (за Я. Голобородьком [18]) інтерпретація дуже популярного в 70-х роках художнього серіалу «Фантомас» є спробою іронічного переосмислення французького класичного кіна, чи, швидше, враження, суспільної думки про резонанс, що він викликав на теренах колишнього Радянського Союзу. Це п’єса «Жан Маре та його друзі». Текстова канва наслідує манеру тогочасного європейського кінематографу – короткі фрази, побудовані з простих синтаксичних конструкцій. Текст взагалі не мав ведучої емоційної ролі. Головне – музичний супровід (різка, оркестрова музика) з виразними мімічними конструкціями, що, немов, завмирають. Перша дія узагалі обмежується двома репліками: «Жан Маре (до Фантомаса) Де Кардинал? Фантомас. В ж...!» [71; 74]. Друга дія не набагато довша і починається з логічної ремарки: «Ж... В ній сидить Кардинал» [71; 74]. Елементи абсурдності у п’єсі не лише в тому, що Жан Маре (виконавець ролі Фантомаса і його опонента, журналіста) з Фантомасом спокійнісінько сидять у ресторані, а й у тому, що текст дивним чином переплітається з «Трьома мушкетерами» Дюма-старшого. Адже у тексті присутні такі персонажі як Рошфор і Кардинал. Закінчується п’єса такою ж «кіношною» ремаркою: «Всі стоять, витріщивши ї...ки і мовчать» [71; 78]. Як зазначає про цю п’єсу Я. Голобородько: «Звична логіка відкидається як пройдений етап, узвичаєна логіка стає зайвою і рудиментарною, як останній непотріб. Шоу художнього абсурду продовжується» [18; 150].

Назва п’єси «Іржик», що кодується автором як «воєнно-патріотична п’єса» говорить сама за себе. 7 реплік вистачає, щоб вичерпно схарактеризувати таке суспільно-воєнне явище, як партизанство: «Кралєчка. Іржик, диви – там німці! Іржик. Де? Тра-та-та-та-та!(строчить з кулемета). Смєтанка. Га-га-га-га-га! От так наї...в!» [71; 82].  Фотографічне зображення єдиної ситуації демонструє безглузде гаяння часу, яке не має нічого спільного ні з воєнним, ні з патріотичним.

Аналогічним фотографуванням є також метафізичний ескіз «Х...ня». За розлогою ремаркою можна віднести її до «драми абсурду» - лікарня, хворі, холод, дзвін, що розкачує маленький хлопчик над головами у людей, каркання ворон. Бурлескна ситуація – дзвін, який знаходиться над головами у хворих, подає голос, а вони думають, що це Пасха: «Перший хворий. Шо там такоє? Пасха?» [71; 86], є, насправді, похороном їхнього сусіда по палаті. Бурлеск – цілком соціалізований спосіб інтерпретації зовнішнього простору.

Текст «Діани» продовжує практику попередньої драми – лікарня, хворі, абсурдне моделювання драматичної ситуації. Цікавим фактом є те, що опис персонажів Л. Подерв’янський здійснює не за зовнішніми ознаками (колір очей, волосся, ріст), а за соціальними. При цьому, перед очима виникає об’ємний, колоритний  образ. Це свідчить, в першу чергу, про те, що герой цікавий для автора виключно з точки зору його відносин з собі подібними і суспільством. Як, наприклад, Василь Гнатович, «вождь палати хворих», «статечний мужик, схожий на Сталіна епохи підписання Ялтинської угоди», Енгельс Гасанович «ліцо кавказькой національності» [71; 89]. І цей текст теж можна віднести до «драми абсурду». Тільки абсурду соціального. Опис з життя палати хворих плавно переходить у фантастичну кульмінацію – появу богині полювання Діани (медсестри, яку всі називають Діна). І лише Валєрік, «молодий мужик, хворий на голову» [71; 89] розпізнає в ній божественну сутність: «…з’являється  Діна. Вона в короткій, вище колін туніці, так що нам видно її божественні коліна. В руці у неї лук, за спиною сагайдак зі стрілами. Біля ніг Діни маленька і струнка лань, їхні тіла світяться зсередини місячним сяйвом» [71; 103]. Автор зумів передати типову картину життя хворих, їхні дії, розмови та поведінку, не зраджуючи улюбленій манері гротеску – розповіді про Миколу-прапора, гігантського сома, щуку, що зжерла спанієля, м’ясоїдного кроля Кутузова. Не оминув автор і теми національних меншин – Енгельса Гасановича, цілком влучно передавши його менталітет і навіть мову: «У нас бань єсть. Насифается «Фантазія». Етот бань «Фантазія» малшик работает, Мухтарчик» [71; 96]. Важливий елемент – діалоги відбуваються на фоні зловісних голосів, що доносяться із зоопарку: «Голос тигра. Оунгх оунгх аогунх!!!», він робить логічним поєднання таких двох частин як «лікарня на вулиці Зоологічній» і «Діана з луком і сагайдаком». Адже відомо, що Діана – давньоримська богиня, покровителька диких звірів та полювання. Діна-Діана є містком, який поєднує такі далекі світи – суспільство і дику природу.

Лише на перший погляд, твори Л. Подерв’янського розраховані на низькоінтелектуального та невибагливого читача. Насправді, для повного розуміння, усвідомлення всіх смислових граней бодай однієї п’єси потрібно мати серйозну базу знань – орієнтуватися в історії, філософії, міфології та багато інших аспектів. Лише з урахуванням всіх складових можлива інтерпретація смислових кодів. Отже, в даному тексті бачимо національний аспект, хоча й фрагментарний.

А найголовніше - Л. Подерв’янський описав соціальний устрій палати, довівши тим самим, що навіть двоє людей – це вже суспільство.

June 10th, 2011

(no subject)

Share
Сни... сьогодні мені приснилось, що я помираю. Не сам факт смерті, концентрація, так би мовити, факту. А сам процес. Анігіляція. Я просто танула. І це не було ні погано, ні добре. Це було по-іншому. Дуже хотілось сказати всім - це зовсім не страшно і не боляче. Але я втратила здатність говорити. А потім я непевним рухом, відштовхуючись від землі, пробую літати.. У мене вийшло :)
Tags:

November 9th, 2009

(no subject)

Share

Якби я могла вибирати собі родину, то чи вибрала б я собі ту, яка у мене є зараз? якби у світі були супермаркети родичів, за якими б параметрами вибирала їх я? серед рядів новонароджених, де на коробці зазначались би усі "параметри" (темперамент, характер, задатки, здібності), чи вибрали б вони мене? а якщо не вони - то хто? я вважаю, що родина - це організація людей, які змушені тебе любити, бо у них немає іншого вибору. а якби був - будьте певні, вони б придивилися собі щось набагато пристойніше.
тому важливим є виключно пошук коханої людини. тільки це робиться свідомо. тільки це називається істинним вибором.

Powered by LiveJournal.com